Кіста нирки

Небезпеки в більшості випадків не становлять, за певними виключеннями є суто доброякісними утвореннями. Якщо кіст багато (кістоз) або вони мають великі розміри, то стискають, руйнують функціональну тканину й порушують ниркові функції, інколи перекривають відтік сечі, створюють ризик гідронефрозу

Симптоми кісти нирки

Більшість людей із такими утвореннями, від 40 до 70 %, навіть не підозрюють про їхню наявність. Поодинокі, малих та середніх розмірів кісти майже не проявляються. Запідозрити про негаразди можна лише за непрямими симптомами:

• гематурія, домішки крові в сечі після фізичних навантажень, стрибків, травм попереку;
• відчуття тяжкості, скимний біль у проєкції нирки через розтягнення капсули;
• періодичне підвищення артеріального тиску внаслідок стискання артерій нирок;
• підвищення рівня гемоглобіну, яке виникає у відповідь на стискання кістою тканини та ішемію органа.

Інколи ці утворення можна пропальпувати, промацати. Причина в тому, що порівняно велика кіста на почці зміщує нирку вниз, призводить до нефроптозу, що полегшує пальпацію.

Чому утворюється кіста?

Анатомічно, більшість із них виникають із кінцевих відділів ниркових канальців, у яких відбувається фільтрація та реабсорбція рідини. Якщо спрощено: у певний момент в цих структурах порушується циркуляція рідини й вони починають розтягуватися. Власне, ж механізми, які призводять до появи аномальних порожнин, досі вивчаються.

Зокрема, кісти інколи знаходять в ембріонів у другому триместрі вагітності, до 74 % з вроджених утворень нирок зберігаються після народження і поступово прогресують, збільшуються. У 26 % випадків відбувається їхнє саморозсмоктування.
У дорослому віці ймовірність появи таких пухирів зростає: їх реєструють у 25 % людей, старших за 40 років, і приблизно в половини тих, хто досяг 50-річного віку. Більшість хворих – чоловіки.

Причинами набутих кіст нирок вважаються мікроінфаркти ниркової паренхіми, травми.
Існує і генетично детермінований механізм, який призводить до появи численних кіст (полікістоз) в обох нирках. Зазвичай це родинні випадки, коли хвороба вражає кількох братів, сестер та їхніх дітей.

У випадку рецесивного механізму успадкування, кістоз розвивається вже в дитячому віці й має складний перебіг. Домінантний тип полікістозу розвивається в пацієнтів більш старшого віку, з 25–30 років, має сприятливіший перебіг.
Досить рідко в практиці зустрічаються утворення, які походять не з ниркових тканин. Зазвичай це вроджені дермоїдні кісти (тератоми), що виникають унаслідок помилок на етапі ембріонального розвитку. Всередині їхньої порожнини може бути що завгодно: від жирової клітковини до зародків зубів, волосся тощо.

Класифікація кісти нирок

Для кращого клінічного розуміння процесу, нефрологи або урологи застосовують кілька класифікаційних критеріїв, якими характеризують кістозні явища.
Отже, за основними клінічними характеристиками, кісти нирок бувають:

• вродженими й набутими;
• однобічними (50 %) чи двобічними (26 %), з невідомих причин частіше зустрічається однобічна кіста лівої нирки;
• одиничними (солітарними) чи множинними;
• простими та багатокамерними;
• за характером вмісту – серозними, геморагічними, інфікованими.

Важливе значення для прогнозу щодо ниркової функції має класифікація за локалізацією:

• субкапсулярні (ростуть безпосередньо  під капсулою);
• коркові (розвиваються в поверхневому шарі ниркової тканини);
• інтрапаренхіматозні (всередині функціональної тканини органа);
• білямискові (синусні, балійні – всередині збиральної системи);
• парапельвікальні (в ділянці воріт, куди входять судини та виходять сечоводи);
• мультилокулярні, коли захоплюють кілька відділів органа.

Важливим показником є розподіл за ризиком малігнізації (критерії Bosniak), тобто, наскільки високий ризик трансформації доброякісного пухиря в злоякісну пухлину. Визначення цього параметру необхідне, щоби обрати, як лікувати кісту нирки в пацієнта:

1. Категорія I – прості солітарні неускладнені.
2. Категорія II – підвищеної щільності, з перегородками всередині, кальцинатами.
3. Категорія IIF – багатокамерні, містять кальцинати та вузлики, контраст не накопичують.
4. Категорія III – мають нечіткі контури та вкраплення кальцинатів, становлять певний ризик трансформації в злоякісну пухлину.
5. Категорія IV – нерівномірні контури, накопичують контраст, що свідчить про появу судин всередині утворення, мають високу ймовірність малігнізації.

Ризик малігнізації – однозначне показання до хірургічного втручання і видалення утворення. Причому кісти в нирках у молодих людей, особливо – одиничні, потребують більшої уваги: ймовірність трансформації в рак, у нефроцелюлярну карциному, у таких пацієнтів вища.

Діагностика захворювання

Як ми писали вище, кістозні новоутворення схильні до тривалого прихованого перебігу. Частіше виявляються під час обстежень сечовидільної системи з якихось інших приводів.
При тому, діагностувати будь-які кісти нирок не складно. Для цього застосовуються:

• УЗД органів черевної порожнини та заочеревинного простору;
• екскреторна урографія із внутрішньовенним контрастуванням;
• селективна ангіографія ниркових артерій;
• комп’ютерна томографія, яка візуалізує дуже дрібні утворення;
• МРТ, актуальне за підозри в злоякісності процесу.

Завдяки поширенню та вдосконаленню УЗД, статусу «золотого стандарту» швидкої діагностики набула ультрасонографія.
Доступна, безпечна і швидка: якщо виявлено кісту правої нирки, лікар одразу може просканувати й лівий бік. За кілька хвилин визначається кількість утворень, їхні розміри, властивості стінки та вмісту, особливості розташування. Завдяки застосуванню технології енергетичної та кольорової доплерографії вдається оцінити й параметри кровообігу в ураженому органі.

Однак обмежитися самим ультразвуком не завжди можна. Ця методика не надає повної інформації про стан прилеглих тканин, органів і тому потребує доповнення іншими методиками: КТ, МРТ. Також у випадку виявлення утворення, необхідно визначити його вплив на функцію нирок. Для цього додаються лабораторні обстеження: клінічний та біохімічний аналізи крові на рівень гемоглобіну, креатиніну, сечовини, електролітів.
У разі підозри на злоякісність, інколи доцільно зробити пункцію кісти й дослідити її вміст.

Діагностика – критично важливий етап. Адже саме від повноти обстеження залежить вибір оптимальної для пацієнта лікарської тактики. В одних випадках буває достатньо динамічного спостереження: повторних обстежень із періодом у кілька місяців. В інших ситуаціях необхідно приймати рішення щодо лікування ниркової кісти консервативним методом або планувати негайне хірургічне втручання.

Лікування кісти нирки в медичному центрі «Medical Plaza»

Одиночні прості утворення, котрі мають низький ризик ускладнень, не завдають шкоди органу та його функції, можна певний час просто контролювати. Кожні 3–6 місяців проходити повторне УЗД для визначення динаміки процесу: зміни розмірів, кількості, стану вмісту.

За деяких умов доцільно призначати медикаментозне лікування, зокрема – пацієнтам зі спадковою полікістозною хворобою. Своєчасна адекватна терапія сповільнює прогресування захворювання, підтримує функцію нирок і віддаляє настання ниркової недостатності, потребу в гемодіалізі. З цією метою застосовуються:

• фітопрепарати;
• знеболювальні;
• протизапальні;
• спазмолітики;
• для профілактики інфекційних ускладнень – антибіотики.

Щодо хірургічного підходу, то тут можливі два варіанти: підтримувальні втручання або радикальні.
У першому випадку проводиться пункція утворень з аспірацією їхнього вмісту (ігніпунктура). Так ми розвантажуємо нирку, позбавляємо її зайвого тиску і зберігаємо функціональність. Лікування кіст нирки ігніпунктурою демонструє гарний ефект у разі зависокого рівня гемоглобіну (еритремії), за наявності численних новоутворень (полікістоз) з доведеною доброякісністю. Інколи до очищеної від вмісту порожнини вводиться склерозант, який закриває собою дефект тканин. Ціна таких втручань менша, проте лікувальні можливості обмежені.

Радикальні операції, з повним видаленням аномалії та її капсули, доцільні тоді, коли існує підозра на злоякісність, високий ризик ускладнень. Радикальна кістектомія нирки в Києві, у медичному центрі «Medical Plaza», проводиться лапароскопічним методом, без розрізів: через 3–4 проколи черевної стінки.

Реабілітація

Як така, потрібна лише після оперативного лікування. Склад реабілітаційних заходів залежить від виду хірургічного втручання. У разі пункції, на шкіру накладаються асептичні пов’язки, призначаються перев’язки на кілька днів.
Лапароскопічне радикальне видалення потребує спостереження за пацієнтом упродовж доби. Потім людина повертається додому з рекомендаціями:

• обробляти місця проколів антисептиками;
• приймати безпечні знеболювальні;
• 7–10 днів не користуватися ванною, митися в душі;
• обмежити на 10–14 днів фізичні навантаження;
• продовжити, у разі потреби, приймання нефропротекторних засобів.

Трапляється, що після видалення, наприклад, парапельвікальної кісти нирки, яка перетискала ниркову артерію і призводила до підвищення артеріального тиску, людині вже не потрібні антигіпертензивні препарати. У медичному центрі «Medical Plaza» всі подібні питання ефективно розв’язуються завдяки доступу до консультації досвідчених фахівців: кардіолога, терапевта.